смаколики-остроги

В пошуках омріяної волі

все по тих же розбовтаних коліях

Возом, ледве-ледве поволі,

Світ тягнеться за старими волами

Сіро-чорного кольору

Де-не-де світлі плями,

Обсілих комашнею-зорями.

Неба уламок,

Притягнений якими тролями,

Стирчить над нами.

Вибоїни подекуди засипані шламом

Наших душ і тіл.

Вони ще обпікають і коляться…

Їхні життя ще ніяк не загояться,

Ніяк не відпускають свій земний наділ.

На цю літургію з парастасом з навколишніх сіл

Сходяться парафіяни. Кладуть хліб і цукор на стіл.

Моляться

Мов пережовують віск.

Обкурені тиміямом.

Розпачливо кивають, аж чути тріск,

Похнюпленими головами:

Немов бачать край ями

Коло своїх ніг!

Ой, так-так, осіннє золото завше в’яне

Як тане завше перший сніг!

Янголи поряд з возом,

Ніби п’яні,

заледве волочать ноги

З крильми-бесагами на плечах,

у черевиках ван-гога.

На довгім стрімкім узвозі

Вони заледве втримують цей потяг,

Розпачливо горланять: «На Бога!»

Ще згадуючи Гога і Магога

Недобрим слівцем.

Всі перестороги

Зіщулились у суцільний страх.

Ніби втрапили в сільце.

Копита, хвости і роги,

Попіл до попелу, до праху прах:

Завжди знайдеться який Юда чи Корах,

Аби збити нас з доброї дороги:

Ні чорної кішки не пожаліє, ні пустого відра!

Якби не наші обереги – не вирватись нам з облоги!

Не відмитись від ран!

Львів. Осінь. Щоденно волого -

Знову протікає над нами небесний гідрант.

Весілля, похорони, хрестини, сповіді, пологи –

За ким женеться мрія? Кого шукає спогад?

Плутанина прихильностей і відраз.

Терпіння не в чеканні, а йти оббивати пороги

І щось таки прояснити для себе в житті:

Наприклад, за мною затямте й собі,

Мої голубки і соколики:

Хто пропонує смаколики –

завше має точені остроги

На своїм взутті.