Смерть катам

Палає лють моя міцна

У темноті свідомих осіб

Де тліє постать незламна

Її ламають в дивний спосіб.

Ламає кат, шалена сила

Під нігті він сує шпильки

Лякав, що далі жде лише могила,

Бо не зумів він пригорнути залюбки.

А як би зміг, коли й не намагався?

Як змусив би дивитись в очі щиро?

Сам за спиною з іншими кохався,

А у лице плював, мовляв "все мирно".

Та миру вже давно немає,

У жоднім домі та у всіх гірких сльозах,

Нас й досі щодень трішки іноді ламає,

Та ми за це влаштуєм кату смерть

І на розмах.