Смерть

Тобі, напевно, все одно,

Гарячим світлом в синім небі,

Тобі, напевно, все одно,

Як у ставочку білий лебідь.

Тобі, напевно, все одно,

Рукою тягнуся до тебе,

Тобі, напевно, все одно,

І я тобі тепер не треба.

А вітер так щекоче ніс,

Я з висоти до долу гляну,

Куди мій сум мене заніс,

Лежу внизу і більш не встану.

Я думав, що зима пройде,

І коли сніг стане водою,

Мене тут дівчина знайде,

І забере мене з собою.

Це, мабуть, не останній день,

А в голові останній, наче,

Там знизу дівчина іде,

Закривши очі тихо плаче.

Нехай це був останній крок,

Нехай всередині щось мучить,

Серед сузірїв і зірок,

Амур в сердечко мені влучить.

Дорога йшла через ліси,

Мені знайомий крила зносить,

Я аромат згадав коси,

Що та дівчина знизу носить.

Я так хотів піти назад,

Але дороги вже немає,

Тільки шепоче листопад,

-Любові в світі не буває.

І лиш зійшла з трави роса,

І всі ви, забирайтесь геть,

Тільки обтесана коса,

Я знову закохався в смерть.