З присмаком першого цнотливого раннього снігу,

З присмаком першого цнотливого раннього снігу,

який опав на уста та розтав від теплого подиху..

З почерком нових творців, яким пишуться дивні книги..

Вона вийде до знайомого міста та чекатиме поштовху.

Міксуватиме гострі думки у балансі з ніжними мріями.

Вона знає, що просто так ніхто не народжується,

навіть коти..

Поки ти називатимеш кроки свої безнадійними,

вона буде гадати своє призначення (віриш?) в тобі!

Ти вже пам'ятаєш амплітуду рухів її нафарбованих вій

і назубок назвеш серед ночі її 48 родимок.

Ось знову крокуєш до неї, нумо, не бійся, не стій!

Чому стоп?

Ти знов побоявся злетіти з її сходинок?

А вона буде містом ходити рахуючи злотоцінні посмішки.

Рідкі щирі люди вже не сміються на Всесвіт.

Її розум крутить думки, а мрії, нажаль, стоять все навколішки...

Їй здаються шляхи з тобою ніяк вже не перехресні.

Ти також, як вона, колись падав, розбивши коліна,

марлею рваною серце мотав, руками вібруючи.

Ось і в цьому набридлому страху твого є справжня та ясна причина

важко наново вектор обрати, біль до кінця не зруйнуючи.

Та що їй, що тобі може сонце сьогоднішнє в вуха крізь ноти нашепче..

Не треба самому себе намагатись златати шматками самотніх полотен.

Разом зі щирим серцем здаються всі біди, повірте, легше,

чи заради страху варто щастя лишати на потім?