Сміюсь від болю у нестямі

Сміюсь від болю у нестямі,

А почуття мої вже тьм'яні.

Їх міць минулу похитнули,

Помітять ті, хто носа ткнули

В життя чужі - і сам такий,

Важка дорога, шлях тривалий.

Яким бреде кожен бувалець,

Що мов своєї долі вихованець.

Надармо рвучко рветься в битву

Коли один він серед поля,

І беззмістовна сильна воля...

Якщо причина в тобі криється,

І поки совість не відмиється,

Тинятись буде в забутті,

Або ж тонути в марноті,

Забувши все, що знав спочатку,

І підкорятися на вигадку

Безмірно шаленого випадку,

Якого спішка прикриває

І глузд здоровий забирає!

Тому зупинку улаштуймо

І, друзі, нею не нехтуймо,

Щоб думку, що життя достойна,

В усі кутки було заслати можна

Сердечка людського, живого,

Проте такого ніжного, тривкого,

Що кров'ю зараз же обільється,

Як мить хорошенька минеться?

Чи вийде радіть утримати,

І, все ж, в скорботі не зав'яти?

Не пожалітися на море

Гірких краплин - його поборе

Лиш той, хто не занедбає основи,

Вузької, але рівної дороги,

Пізнає той Христової перемоги!