Снайпер

СНАЙПЕР

Я одного разу, осіннього теплого дня

Працював з задоволенням у своєму саду!

У плузі був запряжений замість коня,

Втомився, думав, ще трішечки і вже впаду!

Але, що зробиш, життя в нас таке,

Орати не будеш, то їсти ніхто не дасть!

Сонце сідало, повітря неначе вино п’янке,

Але вірилось, трудящому Бог воздасть!

Після саду, на черзі ще моральна робота,

Я приїхав і до комп’ютера – в Україні війна!

Ось яка на сьогодні чорна, страшна гризота,

Ось на екрані безвинно убитих людей імена!

Дивлюсь, в Іловайську російські брати,

В залізний котел українців взяли!

Стріляли і вішали, неначе кати,

А хто не здавався, того розп’яли!

А ось у Широкіно все розбомбили,

Будинки і школи, дитсадки та лікарні!

А те, що не рушилось, те підпалили,

Вбивали бандити-брати неначе безкарні!

Як від новин не рвалась на частки душа,

Але втома змагала і я сидячи  майже спав!

Дівчина-снайпер сатану роботою потіша,

Та я вже у сні по хмарах на небі ступав!

Мені марилось, що я перевтілився в жінку,

Що в темряві крався, в густому чагарнику!

В руках я тримав сучасну супер-гвинтівку,

І ось я на високому дереві, вже в тайнику!

Я, неначе десь збоку на себе дивився,

Не може такого бути – я, та в жіночому тілі?

Взявся за груди – жіночі і я розгубився,

За боки взявся, а вони такі пишнотілі!

Та більше всього мене здивувало,

Що в серці моєму та в моїй голові!

Ніколи в житті чорних дум не бувало,

А радість для мене - це люди живі!

А зараз в моїй напівсонній свідомості,

Марилось щось смертельно страшне!

Вбивати людей бажалось до непритомності,

А горе здавалось таке приємне та запашне,

І ось я вже в тайнику і дивлюся в приціл,

Такий, що показує все в безпросвітній ночі!

Ой, щось заблищало – вода, вікно, частокіл,

І наче тяжко несе когось хтось на плечі!

А в мене азарт вже, неначе в мисливця,

Так, так – нехай обернеться до мене лицем!

Мені зовсім байдуже, що я жінка-вбивця,

Я так полюбляю пригощати свинцем!

Я бачу в прицілі, двох у військовій формі,

Цілюсь в голову тому, якого зараз бинтують!

Клац курком, все, кінець – справа в нормі,

Другому кулю в шию – вже їх тепер не врятують!

А сатана неначе десь наді мною,

Нашіптує у вуха – добре працюєш!

Я нагородою наділю тебе неземною,

З нею ти поспіваєш та потанцюєш!

Щось у свідомості моїй заятрилось,

Якась недовіра до проклятого сатани!

І щось страшенне знову марилось,

Неначе смокчуть з мене кров таргани!

Зусиллям волі душа моя піднялася,

Та з жагою залишила тіло дівчини-вбивці!

В небо, до Бога моя душа вознеслася,

Туди, де мешкають душі-щасливці!

На якусь мить сон тяжко мене покинув,

І здушили питання важкі до дівчини!

Та крик до неї наче в пекло поринув,

Що зробило схожою тебе до тварини?

Адже Бог дав тобі щастя велике,

Людям на світ життя дарувати!

Звідки ж бажання з’явилося дике,

Сіяти смерть, нищити та вбивати!

Адже жінка – це радість, весна та кохання,

Жінка – це сонце, сміх та весілля!

Жінка – це щастя, добра сподівання,

Жінка – це квітів, та літа привілля!

Яку ж немислиму ціну треба просити,

Щоб все це продати, отримати смерть?

Не краще було б отрути вкусити,

Щоб не пустити життя шкереберть?

Що розкажеш ти потім своїм малюкам,

А що друзям своїм ти будеш брехати?

Як ти в очі будеш дивитись батькам,

Як повітря земне ти зможеш вдихати?

Розкажеш як без Божого суду сама судила,

Та присудила до смерті півсотні людей?

Розкажеш, як з сатаною по лісу блудила,

І вбивала хлопців, дівчат і навіть дітей?

Будеш розповідати як дивилась в приціл,

Та бачила в ньому молоду медсестру?

Бачила як голова її розлетілась навпіл,

А потім ти пила самогон та курила махру?

А як будеш жити, спати, сміятись,

Як будеш совість свою шанувати?

Як будеш ходити по світу і не боятись,

Адже душі вбитих теж можуть вбивати?

Що скажеш, що боронила свою батьківщину,

Скажеш, що вбивала ворогів в АТО?

Скажеш, що заробляла якусь копійчину,

На хліб, на будинок, на пальто та авто!

А, що продала, що втоптала під ноги,

Совість свою, весну, та кохання?

А скільки принесла біди та тривоги,

Скільки нещастя, сліз та страждання?

Я прокинувся, наді мною образ Ісуса Христа,

Боже, пробач, прости мене грішного!

Я благаю тебе, збудуй на землі моста,

Моста в головах жінок, безсмертного, вічного!

Такого, щоб жінка в земному житті,

Його ніколи, нізащо не змогла перейти!

Навіть, якщо райські яблука за ним золоті,

Не дай їй, Боже, міст цей пройти!

А ще прошу, Боже, якщо ти дав волю,

Жити людям на світі, як вони хочуть!

То ж позбав людей нестерпного болю,

Захисти від скверни, чуєш чорти регочуть!

Захисти жінок на Землі від лабет сатани,

Ти ж нам, мужчинам, додаси цим щастя!

Боже, позбав наших дівчат будь-якої війни,

Ми віримо в тебе, дай їм свого причастя!