Сніг

(З циклу «Іменники»)

Порідшав сніг. Крізь білу тканину

враз проступили нечіткі

хатки, зіщулені селянки

і білі верби хилиткі.

Кого вони чекали з ночі,

що побіліли, як стовпці,

чом в захололі їхні очі

трусились снігу пластівці?

Чом вони подих тамували,

до дня обернені лицем,

чому лиш я один як палець

ішов забитим путівцем?

Чи ж годен я сказать хоч слово,

щоб заперечить німоту,

чи ж обійти їх чистим полем,

проклявши снігу гіркоту?

***