“Сніг падав безшелесно й рівно”

Сніг падав безшелесно й рівно,

Туманно танули огні,

І дальній дзвін стояв так дивно

В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили,

Ти вся засніжена була,

Сніжинки грали і зоріли

Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали,

Щезали й гасли, як у сні, —

І ми ішли й мети не знали

В вечірній сніжній тишині.