Сніг

Довкола сніг лежить, не видно сонця,

а небо плаче й моросить,

ми двоє сидимо біля віконця,

ми двоє хочемо любить...

Ми дивимось у свої гаманці

і сподіваємось знайти квиточок,

щоб руку поєднати у руці,

відкрити насолод замочок.

Ти з'явишся в моєму сні,

прийшовши лиш на декілька хвилинок,

і даруватимеш мені

свій погляд - наймогутніший учинок.

Він - промінь затишку, у ньому тепло,

і мабуть шкіра вже горить,

та хоч вже тіло моє стерпло,

а серця стук і досі ще звучить.

Як мало ж тут мені тебе,

і тиждень, як і сім століть,

і він здається не мине,

без тебе - листя не шумить.

Без тебе сніг не зійде,

не вилізе з землі травичка,

вода із джерела не потече,

не полетить з гілля синичка...

Ти все зупиниш і час зупиниш теж,

і люди не поїдуть на пустих машинах,

лиш їде потяг, який не має меж,

любов несе він на залізних шинах.

З дверей впаду і прямо на перон,

і очі підведу злегенька,

там - ніжки, про які був сон,

і руки, і обличчя теж миленьке

Земля не встоїть на китах,

бо без кохання світ не зможе

із серця виганяти страх,

що чорне біле переможе.

Та чорному не місце серед світла,

а сумнівам не місце у сумлінні,

бо з-поміж сірості лиш ти помітна,

тому що, в мене не кидаєш ти каміння.

Не йди...залишся...трішки ще побудь,

але ти йдеш, залишивши мене одного,

будильник продзвенів, проспав вже я мабуть,

та образ не забув обличчя твого.