Сьогодні – мій останній із листів

Сьогодні – мій останній із листів:

без докорів, без сліз і звинувачень.

ВпізнАєш почерк серця між рядків,

бо всі слова тепер не мають значень…

Пробач мене,що в люту заметіль

я зігрівалась спогадом про тебе,

пробач широкі обрії надій,

які собою закривали небо.

Пробач,що не твоя і нічия,

що зачиталась на чужій сторінці,

що йшла до тебе все своє життя,

а перейшла дорогу іншій жінці.

Що зірка долі не вказала шлях,

а час стікав, мов дощ по парасолі,

що передбачити я так і не змогла

сумну кінцівку повісті – не доля…

Ще мить і ляже осінь на поріг

і,наче трави, спогади зітліють,

в яких хотіла я, а ти – не зміг,

в яких були з тобою ми щасливі…

Ну от і все.Колись чужа рука

закриє пережиту нами повість

й перегорне листки календаря,

де я пройшлася по її дорозі…