Сойки

Ти будеш сміятися з рим:

Впівоберта, тихо, незримо,

Стримуючись,

Щоб не сполохати сойок в саду

Який,

Ніколи не стане для тебе настільки

Рідним,

Як для мене чужим

Став погляд

Твоїх нескінченних, за обрій,

Людських володінь.

Розполохала.

Не втрималась.

Відкрито і в повен зріст,

Заявила, що звісно ж

Ті сойки тобі не потрібні,

Не рівня тобі, що відверто

Поблизу ліс

В якому тих сойок до біса,

Що можна померти

Від їхнього співу

Задарма

Коли б хто хотів.

Мені до вподоби твій гонор

І переполох,

Манірні потуги розгойданих

Стегон, навмисно

Тріщання лайливого слова

Негаданого, твого

Що гарцює неначе

Розірване пишне намисто.

Насправді.

У тебе свій всесвіт

Свій поклик, відкрита душа,

Поезія роду — мільйони садів

Садоводів, сойок,

І тільки один,

Що тебе повертає назад

До саду колись

Розполоханого.

Тобою.

17.08.2022