Соломинка

Якийсь вітер низький

жене стебла соломи

понад глибокі стежки,

повні утоми.

Повз ріку з кучерявим склом,

повз човенці червоні,

де попасом

землю теплом

продихали

коні.

Попри мертвий давно живопліт

далі — зречено — плинко…

Чути голос, шепоче услід:

прощай, соломинко.