“Соловейку маленький” (З циклу «Золоті ключі»)

(З циклу «Золоті ключі»)

— Соловейку маленький,

чом твій голос тоненький?

— А тому, що ніч така,

як безодня — глибока.

Та мій голос без жалю,

я співаю, не квилю…

— Соловейку, соловій,

ніби голка, голос твій,

протягнув крізь груди нить,

але серце не болить…

— Серце, серденько моє,

ткнуте голки гострієм,

чом ти каменем тяжиш

і не б’єшся, не болиш?

Наче жорен, мелеш кров —

вохра сиплеться струмком…

— А я тим тобі важке,

що життя сипким-сипке…

Як водиця у пісок,

в землю входиш що не крок…

усякаєш щохвилини:

повнить жильні порожнини

синюватий порошок.

Порох шерхне на устах,

непрошита глухота,

а на грудях меч лежить,—

ходить колом чорна нить —

навиває голосок,—

довкіл серденька клубок.

— Соловейку, соловій,

в моїм серці занімій…

***