Соловеня

У липні — лихого, похмурого дня

Коли моє серце найбільше боліло, —

Мале, жовтороте соловеня

На дроті колючому сіло.

Хто вигнав шукати поживних плодів

На цю осоружну дротину

Дитину співця українських садів —

Малу, нерозумну дитину?..

Я прагнув збагнути той натяк, той знак

Який мені кинула страдницька доля:

Жорстокість і ніжність зустрілись отак,

Як пісня й неволя.

Та ось до дитини, що впала в траву,

Хтось мудрий прислав солов’їху…

Спасибі, Природо, що душу живу,

Мені посилаєш на втіху.

31.10.1979