Сон лісів

Мохнаті зітхання дерев –

Шелест, шурхіт, шум…

А десь недалеко машини рев,

Що розриває цей сум.

У вершках кучерявого листя

Губиться посвист, гнів –

Веселий гудок машиніста…

Вдарив по нервах і занімів.

А до вокзалу – вісім верст

По тонкій колії коліс…

Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,

А далі – по-давньому – ліс.

Тисячоліття поважний тон.

Це вітер – античний поет –

Грає на струнах струнких сос?он

І грубих дубів – на стежці в степ.

Чорні дупла ротів

Позіхають – порожні, нудні…

Сядеш на трухлому пні,

Забудеш, чого ти хотів.

А навколо – діди без надій,

Інваліди понурі,

Що забули, чи й були колись молоді,

Чи тільки їм снилися бурі.

А колись боротьба була й тут,

Вихори рвали буйні чуби,

Там лежав труп і тут був труп…

Та пройшла вже доба боротьби!

І зараз – задума… сум.

Мов сонна, пульсує кров…

Прокинеться трохи – і знову:

Шелести, шорохи, шуми…

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1925 р.