Сон під ранок

Мені сьогодні снився дивний дім,

де двері відчинялись не туди.

Я ніби йшла до лікаря — як завжди,

а опинилась серед чужих стін.

Мене зустріли — наче й рідні очі,

та в голосі було щось не моє.

Вели кудись, де тиша не лікує,

а тільки глибше в душу проросте.

І мама дзвонить:

— Доню, де ти є?

Чому не там, де мала бути нині?

А я стою, немов не у собі,

і називаю інше місце, інше ім’я.

І все змішалось — люди і дороги,

і я між ними — наче без ключа.

І тільки страх тихенько поруч дихає,

і серце б’ється, ніби не моє.

Та потім раптом — світло крізь вікно.

І хтось знайомий забирає звідти.

І я вертаюсь, ніби крізь туман,

у дім, де хоч болить — але моє.

Прокинулась.

І тиша вже реальна.

Та сон лишився десь між думок.