Сон про моє друге Я

У стінах школи, де лунав мій сміх,

З'явилась тінь, як ехо давніх лих.

Русява коса і очі, ніби лід,

Вона прибула з чужинських літ.

Із Півночі, де інший, хмурий край,

Вона зайшла, сказала: "Привітай!"

Вона була, як я, усе — одне лице,

Але в душі ховала щось чуже.

Спочатку — сигарети, гіркота вина,

Аж поки погляд мій побачила вона.

І наче світло кинуло свій промінь —

Погасла звичка, зник і дикий гомін.

Сказала: "Хочу дружби, як і ти!"

Й почала вона мій вигляд брати.

Мій одяг, мої мрії, жарти всі,

І навіть погляд на Андрія на красі.

Андрій — русявий, з очима, як блакить,

Він двері у невідоме міг відкрить.

І я за ним, і "двійник" за мною —

Три схожі долі під однією зорею.

Та ось дійшла вона до мого двору,

До тихого, до власного простору.

І світ здригнувся, порушивсь закон,

Як ніч збігає, розриваючи сон:

**Немов розбилось срібнеє скло,**

**Там, де природою усе було.**

**З котячих вуст, де муркотіла ніжність,**

**Полилась раптом *людська* тривожність.**

Ні, це не *м'яв*, не тихесенький звук!

То був **розпачливий, пронизливий крик:**

"Біда йде в дім! Дивись, вона — чужа!

Вона — як ти, та їй не та душа!"

І пси, що мирно спали біля ґанку,

Завили, наче перед світанком.

То був той плач, що чують лиш серця,

Відкритий страх, що йде аж до кінця.

**Бо двійник вкрав не одяг і не час,**

**А тихий спокій, що лунав у нас.**

**То інстинкт бив у дзвони — "Стережись!"**

**Коли чуже так намагалось жити, як твоє життя.**

І я стояла. Сонце, чи то тінь?

Чи я справжня, чи лише моя мішень?

Адже коли копія стає точніш,

То хто ти є? — Питання без кінця.