Сон

Наснилась осінь з напівсвітлом скла,

Ти, друзі в блазенському гурті з раю

Небес, здобувши кров, як сокіл, з тла,

До тебе серце линуло... палаю...

Але час йшов, старіло, глохло все,

Ген, поволокою зі срібла рами,

Шибки, зоря, у сад іще несе

Кривавими сльозами до нестями.

Минав, старів час відгуків пухкий,

Як лід, тріщав та танув шовком з крісла.

Гучна, запнулася ти, й стихла, - от який,

Сон, як відлуння дзвона, змовк, крізь числа.

Прокинувся, я: осінь, темний ліс,

Світанок, вітер, нібито воскрес;

За возом дощ соломин, з хащі біс,

Грядою, ген біжить, по небу, сніг, берез.