Сон

Я вранці прокинулась — в серці весілля,

У дзеркалі сяє нове моє зілля.

Помада, як схід, зачіска — вітер,

Я ніби на свято, а може — на зліт.

Потяг стоїть без квитків і без митниць,

Без вартових, без тривог і обіцянок.

Сестра усміхається — поруч сідаю,

І світ без кордонів поволі минаю.

Говорять всі різно, хто як собі вміє,

А мови зливаються, наче надії.

І в школах, і в казках звучить румунська,

І поряд летить англійська, французька.

Потяг пливе, мов думка в молитві,

Легкий, як дихання, чистий, привітний.

І раптом ми вже у машині з сестрою —

Дорога додому, пахне весною.

А тато сказав, коли міст перейшли:

— Слава Богу, війна відійшла, як сни.

І стало тихо. Небо — прозоре,

І я зрозуміла: в мені — вже море.