Сонце над Карпатами

Сходить сонце над Петрос-горою,

осяює нам золоту далину,

ми в полоні віків із тобою

і для тебе лиш вічно живу.

Прокидаюсь і п'ю твою вроду,

і красу твого голосу п'ю,

лиш з тобою зустрів я свободу

і мудрість твою молоду.

Помахнеш ти рукою і створиш

колосся-жита із руїн,

не посохнеш ніколи, не встромиш

ножа гострого в серці моїм.

Ти духмяна і пахнеш травою,

освіжаючим, ніжним дощем,

ти ніколи не станеш німою,

ми до цього вже не доживем.

Ти надія моя і світлина,

на якій я завжди молодий,

ти кохання моє - Україна,

а я недостойний тебе та малий.