"Сонце пряжить голомозий берег..."

Сонце пряжить голомозий берег.

Тут клепсидра луснула з піском.

Тут житейська віра в повний келих

й доброту шахіда з пояском.

П’яне сонце випарить мартіні.

Хто надихав в душу, як на скло?

Тінь дарма запрошує до тіні, —

все було, уже усе було.

Влізли стебла крізь діру в соборі,

рвань латають молоді сади.

Мушлі на дні висохлого моря

все гудуть передчуттям води.

Вже нірвана чи лише не рвана?

Скільки раз востаннє заболить

жінка океанно-окаянна,

що вдивлялась в очі, як в блакить?

            19.06.19