СонЦе

Ковтаючи свіже нічне повітря,

висунувшись якомога далі з вікна,

потрапляєш у магічну пастку місячного погляду,

який наскрізь пронизує тебе, примушуючи знайти

потрібні образи і слова для вірша...

А далі починається черговий сон, новий сон.

* * *

Раптово на сцені дівчина

в польоті чорної сукні.

І риски зелені, як блискавки

б’ють в різні боки!

Чаклунство – ці дивні, розкуті та стримані рухи...

Напруга, чекання і спалах;

Маленькі, легесенькі кроки, –

Стрибки, як стрілою із лука

І колоті, колоті цокання звуки.

Якесь втаємничене дійство...

Цей профіль, і шепіт як заклинання,

А потім обличчя приховане в шаль.

Останній уривок, здригається тіло,

Кидається різко, та тонко і вміло,

Асиметрично

і ніби незграбно,

Насправді ж ритмічно,

пластично і вправно.

І знову цей шепіт – слова українські,

Хоч чутно погано, та ніби то пісня...

Щось аутентичне – та як ворожіння...

Насуплені брови,

І погляд суворий,

І потім враз зміна – все інше...

Та швидко втікає чаклунка,

Сховавшись між люди у залі,

У чорній, чомусь зеленіючій шалі.

В душі неспокійно?

Як древні скрижалі

Чуттями сприйнялось...

Так дивно, чи танець, чи магія, що це?

Кого розпитати не знаю...

Виходить, що сон це, чи сон це?

Всміхаюся, сон, а надворі вже сонце...

Те сонце, те саме, чарівне – СОНце...

Липень 2010