СОНЦЕЗАЛЕЖНИЙ
Written 2023-11-29
Де ти ходиш, де ти є -
Знов виглядаю тебе
І так хочу обпікти очі,
Що вийшли з пітьми
І не звикли до Світла
Опісля вічної ночі.
То не сльози, біль не біль -
То твоя ласка пронизує
Морок в зіницях
І тіло так прагне іти за тобою,
Іти по воді
І здійматись у хвилях.
Ставай на хвилі - я бачив, чим ти є -ставай на хвилі,
Допоки Сонце не зникне назавжди - ставай на хвилі.
Ніхто не треба - лиш небо і земля та море синє,
Ніхто не прийде, нікого не чекай - ставай на хвилі.
Здійнятися увись, знаючи, що не долетиш -
На півшляху до Сонця в полум'янім вогні згориш.
Кінець свій наближаєш з кожним змахом крила,
Але так - іншого шляху нема.
Не відчуває тіло під ногами Землі,
До крові пальці із нігтями зтираю по стіні -
Яскраво спалахнути хоч би на одну мить
Високо, аж там де Сонце горить.
За тобою крізь весь Світ,
Аж туди ти ти геть не ховаєш своєї крони,
З глибокої ночі до ночі,
Де світло не гасне і кров не холоне.
Де мене чекає Сонце,
Де повсюди видно небо,
Де у хмари прагнуть гори
Стрімголов несусь до тебе
Темний та Сонцезалежний,
Втрачений, але сердешний,
Крилами хапаюсь ледве
За вітри, за край безмежжя -
Просто я Сонцезалежний,
Гасну у безодні мертвій,
Падаю в пітьму кремезну
До кінця, поки не щезну.
Вже так багато часу, як у хвиль нема води,
І на обрисах понівечених втриматися би.
Там, де небо простягається до самої землі,
Мої крила розпрямляються і я іду на зліт.
У замарених очах не залишилося тепла,
Спалахують вітрила й тягне течія до дна -
Як вже вічного не буде із невічного як ми,
Краще, прагнучи до Сонця згоріти, ніж згнивати на Землі.
Вставай
Вставай
Вставай
Вставай!
Ставай на хвилі - я бачив, чим ти є - ставай на хвилі,
Допоки Сонце не зникне назавжди - ставай на хвилі,
В свої долоні все небо огорни й вітри прозорі,
До сяйва світла тягнися догори в небес просторі.
Я хочу щоб ти дивилася завжди у очі милі,
Де Сонце тягне проміння до води - ставай на хвилі.
Ніхто не треба - лиш небо і земля та море синє.
Ніхто не прийде, нікого не чекай - ставай на хвилі.
Не треба вниз тягнути мене - дай мені нестися уперед і наробити помилок.
Я заберусь на небу і впаду щасливий так і не досягши ані Сонця, ні зірок.
І течія відносить усе швидше - час збиратися на гребні тих високих чорних хвиль.
Таким немає місця на Землі і не знайдеться серед тисячі морських миль...
Де мене чекає Сонце,
Де повсюди видно небо,
Де у хмари прагнуть гори
Стрімголов несусь до тебе
Темний та Сонцезалежний,
Втрачений, але сердешний,
Крилами хапаюсь ледве
За вітри, за край безмежжя -
Просто я Сонцезалежний,
Гасну у безодні мертвій,
Падаю в пітьму кремезну
До кінця, поки не щезну.
До кінця, поки не шезну.
До кінця, поки не щезну.
До кінця, поки не щезну.
До кінця, доки не щезну...