Сонет 22

До мене знов постукала весна...

Так несподівано, і так невчасно...

Чому проснувся, коли сонце згасло?

Чом вслід не біг, як мить була щасна..?

Не кликав і не ждав, блукав у снах...

В кромішній тьмі щось запалало ясно,

Суха пустеля вкрилась квітом рясно,

Мов, загорілись маки у житах...

А я собі пророчив гибель вічну,

У книгу мертвих сам себе вписав,

Надію промінявши на сум"яття...

Покинув я країну потойбічну.

Та хто ж той ангел, що мене забрав?

Хто та, що врятувала від прокляття..?

14.08.2021