Сонет 27

Її улюблена пора бентежить душу,

А згадка про осінній дощ кида в озноб...

Та серце битись повільніш ніяк не змушу...

Порушуючи правила промчу на STOP.

Пройду шляхом, чи ступлю на тропу пастушу,

Піду на зустріч вітру, пропливу потоп,

Я землю обійду, протну моря і сушу,

Щоби знайти її полину до зірок...

В пустелі тишу вічну піснею порушу,

Стрімкою течією стану між проток,

Я буду подихом тепла в зимову стужу,

Прошу... зроби назустріч хоч би лишень крок...

Тебе я бачив мить, та знову й знову тужу...

Надії сонце сходить... я очей не мружу.