Сонет нудьги й бажання

Немає гірш, як буть собі нудним:

Не гіркість яду — кислощі цитрини,

Не розмахи в оркестрі огнянім,

А квиління фальшиве мандолини.

Огонь пройшов, і залишився дим,

Про бурю спогад — жовті складки піни,

Туман їдкий, де був потоп і грім,

Де грала повідь — кумкання жабине.

Хоч би злочинні гордощі чола,

Хоч би Кармен привабливо пройшла

І задзвеніли п’яні кастаньєти!

Хоч би чарок, хоч би пороків ряд,

Хоч би у персні золотому яд,

Хоч би удар веселого стилета!

1920