Сонет 12
Written 2020-02-14
Розверзлись небеса дощем холодним. Злива.
Потоки бруду від очей сховали шлях...
Минулого заручник суне в реп'яхах,
Тиняєсь вулицями постать страхітлива.
Не знати спокою тобі, марó брехлива!
Втопилась молодість твоя в хмільних літах...
О, ти, що загубивсь в бажаннях і гріхах.!!
Розчаруванням й болем жизнь йому сплатила...
Якщо собі вже не належиш, ти - ніхто.
Хіба комусь потрібна несолона сіль?
Або, чи буде гострою іржава бритва..?
Знайшла душа тривожна мир свій на плато,
В пустельній тиші справжню відшукала ціль...
Й знялáсь над скитом в височінь палка молитва...
05.02.20