Сонет 13

Жива Астарта по землі ступа,

Падуть під ноги владарІ і слуги,

Із горя залицяльники рвуть чуби,

А фанів і підписників - орда!

Та в серці - морок, вічна мерзлота,

Фальшива усмішка зціпила зуби...

Немов, серед зими холодні груби,

Така ж і задубілая душа...

"Ми виросли..! Нам Батько непотрібний,

Як і Його непотріб жалюгідний..!" -

Такі сьогодні вже слова звучать.

Тоді жалієм за минулі вчинки,

Коли на днях вже власнії поминки.

Й приходимо з питанням: "Чи простять?"

Бог стукає у двері - все даремно.

І світло в хаті все ще не померкло,

Та нIкому відкрить: всі, ніби сплять.