Сонет

В заметених стежках серед пітьми

Весну шукала вкритую віками

Засніжену із рук моїх прийми

Вона така вже сама, як і ми

В житті, неначе в книжці з сторінками.

Вона повернеться тепер, як і завжди,

Відчинить вікна царською рукою

Коли? – Не знаю, може з середи

Та я не матиму без неї супокою.

Бо ти і є весна з душою, як роса

Й мені не жаль, повір, що я живу тобою…