сонячний зайчик не відблискує від мого лиця

сонячний зайчик не відблискує від мого лиця

хоча я знаю що точно колись була дзеркалом

бо в мені себе бачив весь світ хоч в світі себе не бачила я

а потім усе стало геть під иншим кутом і під иншим нахилом

а потім усе стало під иншим небом й під иншими хмарами

і світ розділився й не стало мого блиску

і якщо до того всі йшли парами й парами

то тепер всі врозріз як сміх й голоси падолисту

і не стало тепла тільки листя і листя і вітер

і розбилося дзеркало – я розбилася

викрав з мене хтось душу а з слів моїх літери

то колись я молилась чи все ж помилилася?

то колись мій шлях йшов далеко повз мене

і піском засипав сполохані світлі очі

чому мені мільйони століть а я заново безіменна

і себе вже шукаю не надто завзято й охоче

і відблискують сонячні зайчики з инших облич

засипаються дні не сонцем а жовтим листям

і минають часи хоч проси хоч благай хоч клич

і мене не колишуть – штрикають болючим вістрям