Соняхи

Давно вже збігла хвиля жовтопінна

і рій бджолиний в простір закотивсь,

упали соняхи поштиво на коліна…

немов землі удосталь напились.

А сонце їм потилиці лиш гріє —

куди ж поділись золоті вінки?

Ось ізурку скоро візьме вже Марія

і виб’є з голови усі думки…

І вилузає в пелену до бубки,

на вітер пустить срібні лушпайки,

щоб знали, як показувати зубки

та ще й сукать порожні кулаки…

***