Соняшний етюд

Де котиться між голубих лугів

Хмарина ніжна з білими плечима,

Я продаю сонця — оранжові, тугі,

З тривожними музичними очима.

Ось сонце віри, чисте і просте,

Ось сонце міри з віжками на храпах,

Ось сонце смутку, звідки проросте

Жорстока мудрість в золотих накрапах.

І переливно блискотять сонця

Протуберанцями сторч головою.

Беріть сонця — кладіть мені серця,

Як мідяки, пожмакані журбою.

Я ваші душі клином обмину,

Я не поставлю їх на п’яні карти,

А що сонця за дорогу ціну,

То сонце завжди серця варте.

“Вітчизна”, 10, 1961