Сорочка

Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу,

і розмокла рука семипало стискає клубок,

голка в губи вп’ялась — хутко нитку пронизуй,

щоб востаннє зробить металевий ковток…

Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму

і не дихай, щоб простір не збігся в рубець,

на сорочці твоїй червоніє пропалена пляма,

і запліднено кров’ю голчаний вершець.

Непритомні вуста випускають краплину,

і сама по собі нитка гапти кладе,

чорний хрестик прошивсь, врубцювавсь безпричинно,

наче випіксь в лощині грудей.

Розповзається звук, розповзаються часу волокна,

в жмені важча, кругліша черлений клубок,

скоро плоть розповзеться — сорочка розмокла

вже не втрима її, як не стримать думок.

Біжить тріщина вниз від плеча змійкувато,

грішна світиться плоть — пада одіж до ніг,

і на голці тріпоче нахромлена нетля крилата,

і рожевий пилок опадає на сніг… опадає на сніг…

***