Спалах пам’яті

Прокинувся від того, що свою

Впізнав садибу — хату і повітку.

Я запашні “варенички” жую,

Які акація дарує влітку.

Гуде бджола. Вертаються в село

Селянські гарби, різнотрав’я повні…

Це ж півстоліття в пам’яті жило —

Як із глибин продерлося назовні?

Нічне повітря здавлене, густе.

Сусіда уві сні в подушку плаче.

А у мені акація цвіте —

Давно вже, мабуть, зрубана…

Дитяча.

І разом з нею в пам’яті на дні

Під покривалом забуття і втоми

Весь світ земний ворушиться в мені —

Його реалії, його фантоми.

Любов і зненависть, жага борінь,

Довершення творінь —

Святе й гріховне…

Хто ж я такий — зірок безлика тінь

Чи Всесвіту повторення духовне?

09.02.1979