Спалахи міста

В повітрі передмова зими.

Плівку минулого оцифровує ракурс вулиці,

Де бруківка відбиває сирени, і галасливі потоки людей,

Неспішно проходять скверами і сірими площами.

Вітер схиляє дощ до твого вікна,

І шквалом сполохує схлипи брудної маркізи,

І знову скрадаючись воркітливим міським карнизом

Кидається струшувати листя дерев,

Із жахливою рвучкістю звіра та його натхненням.

Виглядаєш з вікна.

Твій погляд, нагадує про мою васальну залежність,

І я, сприймаю, як даність, що ти і твоя поява,

Твоя театральність, манера тримати себе в руках,

Лиш доповнює з вулиці столітній фасад з маскаронами,

Як до прикладу парк нав’язує іншу розмову

Пропонуючи ковану лаву

Для твоїх зап’ясть, і для твоєї гри

Мізансцену з пам’ятниками та алеями

Для можливої післямови твоїх слідів.

Місто живе плакатами,

Вдихає фігури закутані осінню у плащі

Строкатими крамницями та кафетеріями,

Ставши листівкою якій бракує дощів

На зворотному боці твоєї самотності та меланхолії.

Його лабіринтами ходить, блукаючи молодість,

Шурхочуть розкидані стоси чернеток і любовні сни

Розквітають та гинуть, неначе на плівці старі манекени

Прибираються для нових вітрин, забираючи спалах

Завжди неповторної осені.

12.11.2023