Спалене кохання

1

Кохання, кохання! Що його зламати!

Як голуба спалити

В глухий кут загнати.

Коханих ви можете посадити за грати

Та справжнє кохання вам не розігнати

2

Вірменин Івашко Львовом гуляв

Та польку Софію зустріти не ждав

Не знав ще Івашко, що польку полюбить

Ця любов полум’яна життя його згубить

Одного деньочка у тому все ж Львові

Побачив Івашко красуню в обнові

В обнові красуню звали Софія

Нею скаженіла Польща і Росія

Любові своєї досі не стрівши

Жила вона величні крила ростивши.

Івашка побачила Софі – дівчина

І так предречена була їх кончина…

3

Біжіть ви біжіть,

біжіть, не кохайте

Лише одновірців собі ви чекайте

Бо церква осудить кохання між вами

І вашу любов ви поллєте сльозами…

4

Тоді колись церква карала без міри

Людей, що кохають людей іншої віри.

Івашко – вірменин, Софі- вона полька

І до 20 не дійде дівчинонька…

І ось десь вночі Софі йде за серцем

На зустріч з Івашком, що жде за озерцем

Софія іде і затьмарює зорі

Одягнена дівчина в пору, по порі

Вона зрозуміла кого перестріла

І те, що її уразила любові стріла.

Пройшли нічні зустрічі, і третя і друга

А над їх коханням нависла напруга.

5

Одного холодного ранку

Двоє зустрілися ще на світанку

Сонце сходило над сумною землею

А чорне нещастя вилося змією,

Змією вилося, отруту плекало,

І батька і матір Софі прикликало.

Вони стежачи за дочкою своєю,

Побачили як вона прийме лілею

У кого? У кого? У кого? В поляка?

Чи з нею зустрівся якийсь там вояка?

Ні,ні, у ночі, в напівтемені синій

Сахнулись вони від вірменина ліній…

І цього туманного млявого ранку

Батьки із слугою встали на світанку

І йшли увесь шлях до галявини в лісі

Де донька їх духом ширяла у висі

От тут то вони на галяву напали

І двох голубів намертво пов’язали…

6

Івашка й Софію привели пред суд

А навколо церкви зібрався весь люд.

У хлопця спитав про його віру суд

А після відповіді напав на них нуд

Про Софі-красуню і так усе знали

І із легким серцем винними признали.

У судь на чолі не було навіть хмари

Як голубів присудили до смертної кари.

Та ще і якої! Попи порішили

Щоби коханих живими спалили.

Івашко й Софія тримались за руки

Коли прирекли їх на страшні муки

І все ще коли їх маслами обливали

Вуста їх одні лиш слова шептали

Нас не зломити ні вітром, ні морем

Ані вогнем і навіть не горем

Любов і надія стоять в нас як гори

І нас не втримають ніякі запори!

Та ось повели їх у центр на страту

Щоб їх віддавати в рзпорядження кату

По ліву і праву руку них

Попи несли смолоскипи дуючись від пих

До стовпа коханих прив’язали

Й довгу промову проказали

Єретиками їх назвали

І подпалить їх наказали…

Вогонь почав палати близько

Та все ж таки, він був занизько

Івашко й Софі поцілувались

І більше смерті не боялись

Отой палчайший поцілунок

То був останній їх дарунок…