Спіткання 

Уперше наше те спіткання —

Я й не думав, й не гадав,

Що писатиму тобі щось більше,

Ніж «привітики» та «як діла».

Ненароком здалось мені тоді,

Що ти — шибеник і відчайдух.

Хоч здогад має місце бути

Однак вгледів щось ще у тобі

В тобі — тебе

І фізичне, і духовне:

Очі, посмішка і сміх,

Почуття гумору і клепка

(Що сподіваюся не поїхала кудись)

І хай це навіть крінж,

А все ж намагався накарлякать

Для вух твоїх ніжних

Гідний вірш

Бо не зміг я оминути

Твої очі, посмішку і сміх