Співак біля мікрофону

Зі світлом рвуся крізь очей мільйон,

Знов розпочавши звичні процедури:

До мікрофону встав, як до ікон...

Ні-ні, сьогодні так – до амбразури.

І мікрофону не до серця я —

Так, голос мій будь-кому вуха крає, —

Я певен, якщо в ньому є брехня —

Підсилить він брехню оту до краю.

Б‘ють під ребра промені від рампи,

Світять злісно ліхтарі та лампи,

І засліплюють прожектори, —

Світ жари!.. Жари!.. Жари!..

Сьогодні особливо я хриплю,

Але не ризикну змінити тону, —

Бо якщо я душею покривлю —

Він ту криву не виправить до скону.

Гостріша гостряка ця бестія —

Слух досконалий, чує фальш до йоти, —

Йому начхати, що не в формі я, —

Нехай я вірно проспіваю ноту.

Б‘ють під ребра промені від рампи,

Світять злісно ліхтарі та лампи,

І засліплюють прожектори, —

Світ жари!.. Жари!.. Жари!..

Цей мікрофон, на шиї, на гнучкій,

Немов зміюка, головою вертить:

Замовкну лиш – і жало біля вій, —

Співати треба до самої смерті.

Не ворушись, не рухайся, не смій!

Я бачив жало – ти змія, я знаю!

І я – неначе заклинатель змій:

Я не співаю – кобру заклинаю!

Б‘ють під ребра промені від рампи,

Світять злісно ліхтарі та лампи,

І засліплюють прожектори, —

Світ жари!.. Жари!.. Жари!..

Зажерливістю схожий з пташеням,

Вихоплює він з роту мого звуки,

Втелющить в лоб свинцю він дев’ять грам, —

Не захищусь – гітара в‘яже руки!

І знов усе триває без кінця!

Чим стане мікрофон в наступній миті?

Тепер він — як лампада край лиця,

Але я не святий, і він не світить.

Я невигадливий в акордах та словах,

Та лиш з правдивого зіб‘юся тону —

Мене нещадно хлище по щоках

Тінь нерухома цього мікрофону.

Б‘ють під ребра промені від рампи,

Світять злісно ліхтарі та лампи,

І засліплюють прожектори, —

Світ жари!.. Жари!..

(Владимир Высоцкий "Певец у микрофона")