Спогад

Навіщо ти у пам’яті долоней,

навіщо ти на язиці солона?

Для чого ув очах ця порожнеча,

розріджене повітря кожен вечір?

Невірогідна, дзеркалом забута,

глибоким слухом кухля непочута,

присутня в жилах, стягнутих вузлом,

збережена невичахлим теплом,

ти так углибла в корені думок,

що вдвічі важчим став мій кожен крок,

і кожне слово так до вуст припало,

що ні мовчанням їх не віддзеркалить,

ні криком викричать, ні холодом стлумить

ту світлу мить, що так мені болить…

***