Спогад про війну

Сумні без батька двоє діток цих.

На пагорбах, на вицвілім стернищі

Одне пасе козу, друге пасе корову,

А мати із сапою день при дні

На буряках на школу, і одежу,

Та на харчі вже грішми заробляє

Й поволі старіє щовечора сама…

Вони ж собі обоєнько удвох

Тихенько граються та сваряться тихенько…

Я вже забув, як звати їхню маму.

Якщо ж і не забув — то що із того? —

І цинкове відро на лишайчастій лаві,

Та їх обох, темнавих в темноті,

Одне до одного притулених в дрімоті.

Їх не забув я. Не забув сапи,

Що їх обсапує для школи, та одежі,

Та для харчів, та й більше ні для чого…

Я вже забув, як звати їхню маму…

Її ім’ям мій освітився світ.

1974