Спогад про війну

Спраглі очі відкривають день.

Зелений простір і вервечка птахів,

а попереду білий метелик стелі.

Брате!

Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе —

з якого поля?

Водить мати по грядці скруху:

щось не сходить пісок вже тридцяту весну…

Золотий молочай

гріє стежку далеку,

спучнявіла вода у відрі по вінця —

а тебе немає!

Лиш побрижена шибка

цідить світло, як сито,

пересохла мостина — для крику твойого —

зойкне, ох і зойкне під чужою стопою.

І треба ступать мені вдвічі твердіше,

вдвічі міцніше в’язати вузли,

двічі шляхи переходить — за тебе і себе.

Двічі мужнішим, брате!

***