СпоГАДИ

СпоГАДИ

Озброєні розпачем,

пачками ротменсу,

хапаючи поручень

старого автобусу,

роблячи вигляд

стійких та нездоланих,

у вікнах застигли

погляди зморені.

Таких може бути

і сотні і тисячі

всі кимось забуті

без долі полишені.

Дивимось в небо,

копаючись в пам'яті.

Знаєм - не треба

та цьому не зарадити.

Залежність триватиме,

асоціації - битимуть.

Фото можна порвати,

а з серця як викинуть?

Навушники - втеча.

"На наступній, будь-ласка!"

Одні й такі самі речі,

Але зараз так важко.

По іншому ходиш,

гадаєш по іншому..

У дрібницях знаходиш,

що хотілося б знищити..

Знов мов ошпарений,

свій розум отрушуєш.

Як тільки згадаєш -

світ вже не слухаєш..

Вже в дорозі назад..

Цей день - тридцять шостий.

А ти й досі летиш,

з уявного мосту..

Ротменс закінчився,

розпач вже звиклий..

Механізм не зумівся,

Мазохізму уникнути..