СПОГАДИ ЯК СОН.

Заходить сонце і тихо як на дворі,

І лиш зірки шепочуться поміж собою.

І тільки вітер легенько душу трогає,

І навіває болючі серцю спогади.

А я думками, як птаха лину все туди,

Де народилась і жили мої батьки.

Де пахло хлібом із селянської печі,

І руки мамині, що укривали у ночі.

"Ох Думи! Думи!" Спогади важкі,

Як тяжко розриваєте ви серце.

Чого ж душа так мається в ночі,

Неначе хто насипав сіль із перцем.

Я очі закриваю, думками десь далеко,

А там в очеретах кричить чогось лелека.

І мати на порозі усмішкою торкнулась,

О Боже!"Це що сон?"душа моя здригнулась.

Як часто ми думками літаєм у дитинство,

Неначе зазиває нас доля материнська.

І кожен раз проходить життя перед очима,

Бо там ти народилась і там була родина!!!