Спогади

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча

І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,

І вітер в кімнату завіявшись не втече,

Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.

Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,

Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче

Промайнули кудись, розмаїлися і розплелись,

Залишаючи шрами, мов спогади без означень.

20.04.2024