Спокуса

Спокуса шепче: йди до мене,

Життя — це гра, моя поема.

Це недописана любов —

У чому суть, і сам не знаю.

Чомусь під ранок засинаю,

Погляну в небо — й знов засну.

І так по колу знову граю:

Упал — піднявся, не встигаю.

На заздрість монстрам — не засну.

В холодні дні тепло рятує,

Обігріває на всю працю.

А ми з тобою граєм в гру…