Спорідненість

Небес високе будування

на вінці обрію оперте —

висока кришталева баня

лункою тишею всещертна.

У безголосому світанні

спливало сонце так повільно,

ніби зіходило востаннє

над сонним світом чорно-білим.

Востаннє цвів метелик біло

на бадилинці кропиви,

волосся сонячно горіло,

як німб, довкола голови.

Усе опуклювалось. Зріло,

проймалось світлом золотим,

все більш споріднювались з тілом

за ніч відчужені світи.

І ти, позбувшись незалежжя,

звільнившись тишею від слів,

мов бадилина, — тихо стежив,

як угорі метелик цвів.

***