Сповідь

Відчиняються двері,

І заходиш в них ти.

У твоїх очах немає, —

Ні тієї краси, ні того,

Оспіваного болю,

Який наче, відчула ти.

Твої очі все кажуть за тебе.

Ти хвора, дурна та сліпа,

А посмішка твоя,

Так схожа на маску.

Але знаю, і вірю,

Що ця маска, і є — твоє обличчя.

А коли ти говориш,

Мені нудно та гидко,

Та заткнися, ти! Лярво!

Твої сльози — набридли.

Твоя доля — звичайна,

І вона не цікава.

Твої мрії — сміття,

Твоя доля — погана.

Бо в думах твоїх не вистачає чогось,

Є мотив, може і привід.

Немає лише малої деталі,

Яка у твоїй долі, ролі не грає.

Яка у звичайного люду,

Розумом зветься.

Цікавий факт.

Він і тобі, дається.

Може ти для нього не зріла,

Хоча навіть у старості,

Ти дурна дитина.