Сповідь

І сяйво не від полум'я вогнів

Мене голубило й тримало

Та у долонях досі ще не догорів

Останній звук мого трагічного фіналу

І як у цьому світі існувати може

Така печаль, що більша за усю його блакить?

І все на все таке обдумане й несхоже

Та лиш самотність може все змінить

І мої думи — все та нічого

Така марнота часу без простору

Могутня безліч слів та жодного свого

Та усе ж "кохати — так чудово"

І хоч багато — унікальність в нас одна

Така прозора й урочиста сповідь

Самим собі сказати вічно так нема

"Я все люблю" — та щасливішим це мене не робить