Сповідь. 3#23

Боже, я вже ніби доросла людина, і почуття мають бути не такі контрастні.

Але ж сука, як дитина, їй богу, сміюся, і так сильно сумую напрасно.

Мені б і далі від себе втікати, а із за неї вдивляюся на риси власні.

І через неї, свою волю над собою втрачаю, через її риси властні.

Боже, я ж ніби цинічна людина, ніби мав би і далі черствим бути.

Я ж ніби всі мрії недосяжні і вечорів романтику встиг забути.

Замість цього дивлюся на зоряне небо, і так тепло спражність збагнути.

Відчуваю щось більше, бажаю краще для неї. Мовчу, але буду почутим.

Боже, я ж ніби не погана людина в першу чергу за себе не думав.

І із виборів, завжди, вибирав найгірший, бо на помилках своїх зростав.

Чи зараз я рухаюсь хибною мапою? - Раціональністю все зламав?

Тож боже, будь ласка, най мені буде гірше, але щоб від мене ніхто не страждав.