Спроба міри

Від роздолля біль під серцем:

леле, що за глибина!

Синь-блакить черпав наперстком,

щоб добутися до дна.

Та блакиті прибувало,

хоч росла щодня жага,

пив захлинно — було мало,

синь кипіла в берегах…

І метелики летіли —

білим-білі пелюстки,

покривали всеньке тіло

світлим полиском луски.

Треба глиб мерщій пронурить,

щоб майбутню змірять путь,

треба здерти власну шкуру,

щоб безмежжя осягнуть.

Вниз — угору, вниз — угору

тіло пада — підліта…

Зверху струмені прозорі,

знизу — течія густа…

Навперекидьки і плазом

міряв вперто глибину,

та, знеможений, щоразу

кликав землю рятівну.

І, пізнавши неспівмірність

власну з обширом глибин,

міряв кроком чітко, рівно

далеч мірою хвилин.

***